В полум’ї був спервовіку І в полум’я знову вернуся… І як те вугілля в горні В бурхливім горінні зникає, Так розімчать, розметають Сонячні вихори в пасма блискучі Спалене тіло моє. І там, невідущий, невісний, Міріадом бездумних частинок Зустрінуся знову з тобою, Колись – як і я – живою. Міріадом бездумних частинок З розсипаним пилом пилинки земної. І не повість нам, не скаже ніщо, Як у часі незглибнім, У світі заниклім, Два листки на єдиному дереві, Ми спахнули колись, І зчарованим зором уздріли Цвіт огневий над собою, І розцвіли в його світлі ласкавім, І невольники волі його Так безумно, так трепетно Поривалися серцем до серця, Не повість нам, не скаже ніщо.