В часи давноминулі, Як сі степи, просторе Лежало тут безплодне Світло-пустельне море. Під поломним промінням У блискітках сліпучих І дихала, й двигтіла Безодня вод могучих. І острови-атоли, Неначе персні білі, То тут, то там лежали На смарагдовій хвилі. І, звідусіль укриті Від наглої негоди, Дрімали в тих кружалах Прозірно-теплі води. І велетні дерева Схилялись над водами І тихо шелестіли Пір’ястими верхами. Але віки промчали І нині — подивися: Степи, поля і луки Без краю простяглися. І там, де глибинами Блукала хижа риба, Тепер орач співає, Блищить розрита скиба. І синім блиском неба, Як світлим сном, обняті, Збожілля золотого ечуть лани багаті. По захисних долинах Сріблясто ріки в’ються, Тісняться людні села, За вітром верби гнуться. А там, де лоно моря Рясніло островами, Горби високоверхі Сплітаються вінками. На збоччі їх, як хмари, Лягли ліси дубові, І будить тихий вітер В них шелести шовкові. І сниться їм часами Пустеля вод солоних, І острови жемчужні, І плюск лагун півсонних. І мріються їм древа В дивочному уборі І їх дрімливий шелест На безпритульнім морі.