Так близько мій край заповітний: Лиш гори отсі перейти, І міг би я з серця свойого Всі скорбі життя зволікти. І міг би я знов привітати І молодість світлу мою, І ту, що любив я так довго, А може, ще й досі люблю. Десь там вона ходить самітно І згадує давні літа, І слід її в полі широкім Цілують шовкові жита. А я безпоривно згасаю За пасмами гір мовчазних І тільки задумаюсь часом, Як сонце заходить за них.