Десь з’єдналися тисячі сонців, Що так сіяє гарячий ранок; Небесні вінця тремтять злотисто, Від дивних звуків ширшає серце. О яке поле безкрає, безгранне! І знову мила мені назустріч, І знов ми юні, – і знову любим, І несвідомі свого кохання. Твоя одежа – як цвіт вишневий, Рукави пахнуть степовим вітром. О мила, мила! Нема розстання: Світ дивний в обладі нашій. Десь з’єдналися тисячі сонців, Небесні вінця тремтять злотисто, І знов ми разом, і знову любим: Світ дивний в обладі нашій.