Рушив вітер ясенові віти, Сколихнув шумку свою колиску. А від сходу, крізь запону листя, – Повінь блиску. Білі ружі тепло засіяли, Розсвітився промінь на леваді. Я не сам: таємний дух зо мною В давнім саді. То сміється дзвінко за кущами, То в алею за собою кличе; Промайне і зникне десь обличчя Таємниче. І чого ти криєшся від мене? Поєднаймо, мила, дружні руки Та й біжімо разом на поплави Та на луки. Все поділим: золото полудня, Коників чечекання томливе, Пахощі рясної конюшини, Вітру співи. І поділим плюскіт вод прозорих На піщаній замілі в затінні, І піймаєм рибку тріпотливу В баговинні. Аж тоді, як місяцева дужка Заясніє в небі голубому, Ти повернеш в теплу сутінь саду. Я – додому.