Дубовий ліс в сумній покорі Ронив зів’яле покриття. Вона в гущавині прозорій Була безжурна, як дитя. Багровим листям уквітчала Сніг чола. Радісним теплом Сміялись очі… Щось співала… І тихий шелест був кругом. І раптом постріл десь… І знову… І посвист… Як ранений звір, Вона метнулась; жах раптовий В бездонну ніч поширив зір. І, як безумна, в ліс глибокий Наосліп кинулась вона, І шумно пугач вирлоокий Жахнувся, збуджений від сна. Дрімливі древа ледве встигли Розбігтися з її путі… В далекі застуми забігла, В безмовні пущі золоті. І зупинилась… Наслухала… І довго серця неспокій І бурні перса гамувала Маленька ручка — сон лелій. Нігде ні звука. Все замовкло. В задумі іноді плечем Вона стене. А лист пожовклий На неї сиплеться дощем.