Зав’язують, затягають, Як ряска плесо. Живущим погрівом – сонце, Гіркавим пилом – полинь, Миром – тінь: “Забудь… Покинь…” “Милі, милі, один же вік. Покинути, що злеліяв? Оддати іншим, про віщо мріяв? Для чого ж я жаром протік?” Коли чую: від сонця сміх. “От я сію найбільш усіх, А ти бачив женців моїх? Радість на бистрому вітрі цвіте. Ой на бистрому, ще й на рвучкому, А бажання – при доброму й злому – Стоять, як дерева навколо дому – Не одходять ніколи, ніде. То, скільки не жити, Мрії не вдовольнити”. Зав’язують, затягають: “Забудь… покинь!…” Ласкавим опалом – сонце, Оливним димом – полинь, Миром – тінь.