З-за похилої стодоли Смутно дощик повела, На оріх, оріх волоський Каламуттю налягла. Зажурила всю долину, Притуманила лісок, Загурчала у відерце, Як у дудку пастушок, І уже гляділа місця, Щоб звинутись і тихцем Задрімати на сухому, Під ясминовим кущем, – Коли сонце з-понад гаю Обернулося назад І, немов ручне ягнятко, Прояснівши, вбігло в сад.