Коли ти була зо мною, ладо моє, Усе було до ладу, Як сонце в саду, А тепер розладнався світ, ладо моє. Встала між нами розрив-трава. Розрив-трава високо росте, Розірвала ночі і дні. Перше були вони як крила ластівки: Верх чорний, спід білий, а крило одно. Тепер вони як розламаний камінь – Колють і ранять, ладо моє. Стало тяжко нести мені час, Туга рве мислі мої, Як буря метає снігом. Одна сніжинка паде на лід, І вітер жене її в безвість, Друга лягає при березі У скований слід копита, Третя розбивається об сук, Стало тяжко нести мені час. Я п’ю полинь, ладо моє, Ввечері і вранці Я п’ю полинь. Та багато полині в степах, Не спити її, не вигубити. Я знаю: усе вмирає. Квітка у полі, Дерево в лісі, Дитина в місті, Усе вмирає, ладо моє. Не в одні двері приводить нас вечір, Не в одному вікні вітаєм ми ранок, І забув я творити казку. Так гостро дивлюсь, А бачу тільки видиме, Тільки можливе, ой ладо моє.