Кощаво гримлять трамваї, Ніби падають з висоти, Огнів — як листя у гаї, Свічниками горять мости. Я хвилююсь, ніяк не звикну До ніжної темряви, до весни. По садах золотіють вікна, Як під папороттю світуни [1]. І я сам ходжу, мов у лісі, Ніде не жданий, нічий. У глибокім вікні, при завісі, Тінь виноградних очей. Чи зустріну тебе, не знаю. І не відаю навіть, хто ти. Як Іван-царевич, шукаю Нерозлюбленої красоти. _____________________ [1] – Світуни — світлячки.