Лице люстра мертвіє в тіні І задавнена тиша спить, Як налита в миску вода. Тільки руки мої живуть – Іноді чудно, якось окремо, Іноді рух моїх рук Вертає мене з задуми, Як шурхіт у легкому листі. Я встаю, іду до вікна. Надбита колонка стоїть коло ґанку, Цвіль у її жолобках. Долітають сюди сніжечки, Долітають синиці ранками. Прихилюся чолом до скла, Довго на них дивлюсь. Не люблю, як приходить ніч, Завинена в темний платок З імшано-зеленим цвітом. Тиша стікає в великий став. Сині синиці, де ви вночі? Лице люстра трупіє в тіні, Завіси стають кам’яні, І, обчеркнений колом мовчання, Я глухіше, сумніше горю, Я горю, як китайський ліхтарик, Забутий на гілці, в старому саду.