Незмінно жду прибою в час вечірній, Або щоб місяць, плеканий в теплі, З тонким уривком хмари на чолі, Замислено різьбив сади нагірні. Та в далині зосталось миле море, Нагірний сад далеко од очей, І не встає німий пестун ночей Ласкавого прилляти блиску в морок. І в час, коли на обрії далекім Впадає в ніч останній струм зорі, Я, мріючи на кам’янім дворі, Лиш города суворий чую клекіт.