Нерозвійно нагусла над мокрим вікном Осліплених днів каламуть. Речі спокійно живуть, Не зринають гіркі слова, І сіріє печаль моя, Як під льодом трава. Заростає дзеркало пилом, Пам’ять ніжної забуттям. Нехай речі спокійно живуть Під глухою корою мовчання. Ні вечірня зоря, ані рання, Ні з далеких, ні з близьких доріг На мій забутий поріг Милого голосу не приведуть.