Не вій, вітре буйнесенький, Не шуми в садочку; Не розхвиляй зелен-листя На тім ясеночку. Під ним козак молоденький Чи спить, чи дрімає, По кривавім бойовищу Спочин собі має. То кувала зозуленька Увечері в гаю: — Козаченьку кучерявий, З якого ти краю? І туркавка воркувала До сходу край броду: — Козаченьку чорнобривий, Якого ти роду? І питала смутливая Червона калина: — Чи є в тебе, козаченьку, Кохана дружина? Ніхто ж того не відає І не буде знати… Хоч не мав він дружиноньки, Тепер буде мати. Коли б знала, то б раділа Матінка журлива, Що такая придалася Невістка вродлива. Вродливая невісточка, Ще й красно убрана. Серед саду шумливого Квітчаста поляна.