Роздумано, важно ступали коні. Ти лежала високо й спокійно, Сама непорушна, ти всіх вела. Суворі люди ішли за тобою, І діти також тебе проводжали. Праворуч текло вечірнє сонце, Ліворуч липи сяяли цвітом. До звуків музики, тяжких, як залізо, Свій легкий голос іволга приєднала, І мої сльози падали на дорогу. І так прийшли ми в дивне посілля, Дивне посілля, де жодного дому. Ніде не видно високих вікон, А тільки віти шумлять і віють. Музика змовкла. Завмерло світло. Тебе піднесли, тебе опустили, І я цілував твою тиху руку… Коли перестав мигтіти заступ, На горбик поклали вінок із клену, А в узголов’я вінок сосновий. Зітхнуло сонце. Повіяв подих Тиші великої.