Сіяє сад, від наморозі білий. А тихо в нім! Нігде сухий листок Не шелесне. Ні вітер легкокрилий, Ні бистрий птах не сколихне гілок. * * * Настала ніч. Небес блискучий човен Підняв уверх дві щоглі золоті. І вийшов я, і знов, кохання повен, Задумався, забувся в самоті. * * * Солодкі ви, душі самотні мрії, Та не такі, як за юнацьких літ. У той-бо час цвіли ви, як лелії, А нині ви, як цей зимовий цвіт.