Так сумно тут здавалось самотою, А ти, дівчинонько, прийшла — І стало так, неначе ти з собою Ясного сонця принесла. Дивлюсь — усі гроби травою густо вкриті, В траві розбризкалась кульбаба золота, Гілки вишень, в пахучо-теплім цвіті, Схиляються до кожного хреста. І скрізь життя, і все радіє, живши, І все жадне буяти і цвісти… А ти стоїш, головку похиливши, Як анголь смутку й красоти.