Пам’яті З. С-ської Увечері прийду до хати, Ляжу спочити — темнить забуття. Не так, як пахощі м’яти, Трудно бреде забуття. І от заулок. Бур’ян, сміття. Ми стоїмо коло брами, І хоч нерано вже — з нами Наше маленьке дитя. За садами Підзамчя Розораний сонцем гасне обліг. Підбігає білий баранчик, Ластиться тобі до ніг. Але ти не говориш «милий». Очі твої в далині. Смутно одходить баранчик білий, І всі ми чомусь смутні.