Ударив дощ, заколихав Полудня спокій величавий, З квітучого горошку галяв Стовпи метеликів підняв. Де ж ти? Твоєї пісні звук, Линувши, потопила злива. Дивлюсь: з затуманілих лук Біжиш, задихана, щаслива. Нема ні неба, ні землі. Блищать натягнені вервечки. Ти в легкій сукні, як яєчко, Між них білієш оддалі. Добігла – проливень затих. Тепер, цілуючи, вдихаю З плечей оббризканих твоїх Тепло і запах неба маю.