Усе в далечінь я дивлюся, Усе в степову далечінь. Часами, мені так здається, Я бачу легесеньку тінь. Іде вона тихо по полю У білій одежі своїй, В душі моїй будить тривогу, Приковує очі мої. Чи то моє світле дитинство Збирає волошки в полях? Чи то моя мила, забута, Сумує по згублених днях? Дивлюсь і томлюся без краю, Несила очей одвести. Уже ж мені милій назустріч Ніколи степами не йти.