У тьмі, як море, сад шумів. Десь билися огненні крила, Вода лилась і плюскотіла, І грім розкотисто гримів. Але затихло все поволі. Між хмарами в височині З’явились галяви ясні, І осрібнилися тополі: Тоді вікно розкрив я в сад І довго в світлім супокої Вдихав солодкий аромат І чисту свіжість ночі тої. Край мене на твоїм вікні Прозірчасто сплелися тіні, І радісно було мені, Що ти так близько в сій годині. Я згадував слова твої, Твій зір, отінений глибоко… Твій образ був в душі моїй, Тебе любив я одиноко. І видавалося мені, Що я не розлучавсь з тобою, Що дух твій віє наді мною, Тебе покинувши вві сні.