Довірливих надій в юнацтві серце повне, Кипить воно у мріях, як в огні, І щастя нам ввижається чудовне Прийдучого в неясній далині. Та горе і літа, учителі сумні, Надіяння розіб’ють безосновне; Тоді, оглянувшись на перші наші дні, Ми в них побачимо те щастя неуловне. Так іноді пташок яскравих зграя Поперед мандрівця у полі походжає, І вабить зір його блискуче пір’я їх; Та тільки він наблизиться до них, Вони перелетять йому над головою. І знов за ним збираються юрбою.