І чудно, і дивно якось Відчути, що поруч ти, Що в серці тривога й м’якість, На серці — думок бинти. Ну чим я себе розважу? Мені не пробачиш ти, Що я в вечори оранжеві Тебе не зумів знайти. Несу я німих докорів У грудях, напевне, з пуд. В блискучому теплому зорі Читаю твій ніжний суд. Тепер крізь обов’язків ґрати, Крізь холод порожніх днів Збагнув, що не вмів шукати І ждати тебе не вмів. Ну чим я себе розважу? Мені не пробачиш ти, Що я в вечори оранжеві Тебе не зумів знайти. Не знаю — чи був я кволим, Чи ти загубилась в юрбі? Та знаю, що й я ніколи Цього не прощу собі. 10.12.1962