Поэты
Категории
Случайный стих
Подписаться
Telegram
Имя
Текст
Поэты
»
Симоненко Василь Андрійович
Симоненко Василь Андрійович
Страница в википедии
4
47-й рік (Забулися давно образи, суперечки)
Є
Є в коханні і будні, і свята
Є тисячі доріг, мільйон вузьких стежинок
І
І знову сам воюю проти себе...
І чудно, і дивно якось...
Іду, не хрестячись, в дорогу...
Ікс плюс ігрек
А
Абажури
Б
Баба Онися
Безсмертні предки
Бенкет На Току
Берег чекання
Берези, в снігу занімілі
Благословенна щедрість! Все від неї...
Брама
Буду тебе ждати там, де вишня біла...
Білі Привиди
В
В букварях ти наряджена і заспідничена
В грудях набубнявіла тривога...
Варвари
Верба
Верби й тополі, діброви й гаї...
Веселий похорон
Весілля Опанаса Крокви
Вже день здається сивим і безсилим...
Ви плачете? У вас, напевне, горе...
Ви, що складали псалми і оди
Вино З Троянд
Вихвалять, і славити, й кричати
Вишивальниці
Виє вітер, довго виє, навіть слухать обрида
Вклонися їй
Вона прийшла
Ворон
Впало сонце в вечірню куряву
Все було. Дорога закричала...
Встає над нами сонце, як вставало
Всі образи й кривди до одної...
Відповідь Сому
Він Заважав Їй Спати
Г
Галасливому менторові
Гей, нові Колумби й Магеллани
Герострат
Говорю я з тобою мовчки...
Головешка
Грудочка землі
Д
Де зараз ви, кати мого народу
Дерев’яний ідол
Десь на горизонті хмара-хустка
Дискусія в шафі
До папуг
До суєсловів
Дотліває холод мій у ватрі
Дотліває холод мій у ватрі...
Древній, обікрадений народе
Дума Про Діда
Дума про щастя
Дупло
Дід умер
Ж
Жебрак
Жорна
З
З вікна
З дитинства
Завірюха
Заграє смерть іржавою трубою...
Задивляюсь у твої зіниці
Закохана
Заспані сни оточили мене...
Земле рідна
Земля кричить. Шинкують кров’ю війни...
Зимовий вечір...
Злодій
К
Казка про Дурила
Квіти
Кирпатий барометр
Коли б тобі бажав я сліз, і муки
Комета і сірник
Компаньйонка
Косар
Крапля в морі
Кривда
Кривлякам
Крик ХХ віку
Крізь століття
Кукурікали Півні На Рушниках
Курдському братові
Л
Лаються, і плачуть, і сміються...
Лебеді материнства
Лев у клітці
Лев ім’я змінив
Леся Українка
Лист
Лист до всесвітнього обивателя
Лист читачів поету
Любов
Люди часто живуть після смерті...
Люди — прекрасні
Люсі
М
Маленьке – не смішне
Маленькі сонця
Мандрівник
Матері
Межа
Мені здавалась пошлою й бридкою...
Ми думаєм про вас
Ми усі по характеру різні...
Минуле не вернуть
Може, так і треба неодмінно...
Може, ти зі мною надто строга...
Можливо, знову загримлять гармати...
Можна
Монархи
Моралісти нас довго вчили...
Море радості
Моя вина
Моя мова
Муза і редиска
Між думками зчинилися галас і бійка
Мій Київ
Мій родовід
Містикові, що неймовірно прудко втікав од поїзда
Н
На білих конях пронеслися роки...
Набігла довга тінь на пристані...
Навіщо бундючитися пихато...
Найогидніші очі порожні...
Нареченій
Нашої заслуги в тім не бачу
Наївне Дівчисько
Не бажаю я нічого, хочу тільки одного
Не вір мені
Не дивися так печально, брів похмуро не підводь...
Не докорю ніколи і нікому
Не лицемірити, не чванитись пихато...
Невже?
Неймовірне Інтерв’Ю
Некролог кукурудзяному качанові
Некролог кукурудзяному качанові, що згнив на заготпункті
Немає смерті
Ну скажи – хіба не фантастично
Нудний карнавал
Ні перед ким не станеш спину гнути
Ні, не вмерла Україна
Ніби краплі жовті, в темну воду
Ніч в озері
О
О земле з переораним чолом...
Одинока матір
Одурена
Ой майнули білі коні, тільки в’ються гриви
Осінній вечір морозові дихав...
Осінній дисонанс
Ошукана могила
П
Переспів з народної
Пересторога славолюбцеві
Перехожий
Перший
Першокурсниця
Повернення
Повертався пізно з косовиці...
Подорож у країну Навпаки
Поет
Поет і природа
Покара
Помилка
Понеси мене на крилах, радосте моя...
Порада товаришеві з КДБ
Посвята
Прирученим патріотам
Про поезію
Пророцтво 17-го року
Просте і рідне
Прости мені, земле, дурість мою
Проходять дні. Життя стікає...
Прощай, мій зошите!
Прощання Федора Кравчука, колгоспного конюха, з старою хатою
Психологічний Поєдинок
Пучок суниць
Пісня (Що ярами глибокими, степом та лісами)
Піч
Пішла
Р
Ровесникам
Розвели нас дороги похмурі...
Розкішні трупи
Русь
С
Салюти миру
Сам собі підспівувать не стану...
Самотність
Світ який – мереживо казкове
Серце моє в комсомолі
Синій конверт
Скарга
Скільки б не судилося страждати...
Скільки хникають вже коханці
Сниться мені невідома Італія
Снігу, снігу сиплеться довкола...
Собі самому
Спади мені дощем на груди
Спасибі
Старість
Степ
Стільки в тебе очей
Стільки в тебе очей...
Суд
Суперники
Сучасна лірика
Сірий Пакет
Сірий солдат
Т
Там, у степу, схрестилися дороги
Ти байдужа, як мертве місто
Ти до мене прийшла не із казки чи сну...
Ти знаєш, що ти – людина?..
Ти йшла з села дорогою гнилою
Ти не можеш мене покарати
Ти спішила од мене...
Ти стояла під стендом, зіпершись на руку...
Тихіше, оратори балаганні
Тиша
Тиша і грім
Торжествують...
Травневий акорд
Тінь
У
У вагоні
У душі моїй...
У маленьких очах відбивається світ...
Україно, п’ю твої зіниці…
Українська мелодія
Український лев
Україні
Уманським дівчатам
Ф
Флегматично зима тротуаром поскрипує
Х
Хто у тому винен, я не знаю
Хуліганська Іліада, або Посоромлення Гомера
Ц
Цар Плаксій та Лоскотон
Цвіла ромашка в полі на межі
Ч
Чадра
Чари ночі
Чекання
Через душі, мов через вокзали...
Чорна Підкова
Чорні від страждання мої ночі
Чуття великої любові
Чую
Ш
Шум полів
Щ
Ще один протест
Щоб знали як
Щось нове у серці забриніло...
Ю
Ювілейний єлей
Юність в інших завше загадкова
Я
Я
Я (Він дивився на мене тупо)
Я в світ прийшов не лише пити й їсти
Я дивлюся в твої перелякані очі...
Я закоханий палко, без міри...
Я маленький льотчик...
Я не бував за дальніми морями
Я не люблю зими
Я не помру від розпачу і муки...
Я тобі галантно не вклонюся
Я тобі галантно не вклонюся...
Я тут один, мов у чужому краї
Я тікаю від себе, від муки і втоми...
Я хочу буть несамовитим
Я чекав тебе з хмари рожево-ніжної
Я чую у ночі осінні...
Я юності не знав
Я і в думці обняти тебе не посмію
Як не крути...
Як хороше радіти без причини...
Якби поет