В мовчанні вод пригнічено-веселих Застигли зорі на холоднім дні — І озеро нагадує мені Великий таємничий келих. На дні повільно хмари темно-сині Повзуть, немов підводні кораблі, А навкруги ні клаптика землі — Одні лиш зорі, строгі і красиві. І я тремчу — у грудях канонада, Я онімів, бо неземна принада Мені так душу щастям колиса. І соромно стає, і розум боре втома: Адже болото й гнилизну у ньому Хова ревниво крадена краса. 27.07.1955