Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,
І голос твій нам душі окриля.
Встає в новій красі, забувши лихоліття,
Твоя, Тарасе, звільнена земля.
Лягли шляхи нові, широкі й вольні,
Степи, озера й ріки ожили.
Немає тих доріг, що гнали люд у штольні,
Що кріпаків на панщину вели.
Немає тих доріг, де закипілась мука,
Де відчай і журба ходили, мов брати,—
Нові шляхи кладуть твої онуки,
Нове життя прийшло у їх хати.
І бачиш ти із канівського схилу,
Як новий день над світом устає,
Як сивий Дніпр свою могутню силу
По жилах дротяних народу віддає;
Як береже твої, Тарасе, заповіти
Сім’я народів, вільна і нова,
І як, любов’ю партії зігріта,
Розквітла Україна трудова.
У росяні вінки заплетені суцвіття
До ніг тобі, титане, кладемо.
Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття.
Тебе своїм сучасником звемо.
12.06.1955
