Трави в’януть під млосною спекою, Крутить вихор серпневий пил, Осокори за даллю далекою Підпирають в степу небосхил. А до них між балками та нивами Вибігає закурений шлях, Огинає химерними звивами Жовті стерні на тихих полях. Тут роботи нема обережному — Де для нього тут межу найдеш? Той господар в просторі безмежному, Хто душею відрікся меж! 1961