Ти стоїш, небагата й непишна, виглядаючи з саду в луг. Рясний цвіт обтрусили вишні на солом’яний твій капелюх. Ти приймала і щастя, і лихо, поважала мій труд і піт, із-під сірої теплої стріхи ти дивилася жадібно в світ. Відчиняла ти лагідно двері для нового життя й добра, друзів кликала до вечері, рідна хато моя стара. Я в тобі розлучився з журбою і навіки спекавсь біди. Я прощаюся нині з тобою, рідна хато моя, назавжди. В нову хату ідуть твої діти з сміхом, з піснею, як вогнем. Як же радість тобі втаїти під старечим своїм брилем! Ти була мені наче мати, ти служила мені як могла — кожна кроквочка, кожна лата не жаліла для нас тепла. Тож сьогодні і в тебе свято, в шибках вогники голубі. Переходячи в нову хату, говорю я: — Спасибі тобі! 01.09.1961