Ти стояла під стендом, зіпершись на руку, М’яла ні в чому не винну хустку І говорила розгублено й повільно, Ніби не вірила в свою правоту. Лише час від часу енергійно підводила голову, Благально дивилася на своїх подруг, На знак протесту махала рукою І прикушувала пухлу, націловану губу. Потім різко підійшла до мене, Підкреслено вільно взяла за руку І сказала навмисне: «Ходім, сеньйоре, Я не соромлюся бути твоїм васалом, Хоч саме цим і допікають мені...» Я дививсь на твої розпашілі щоки, І милі ямочки здавались мені безоднею, З якої я вже ніколи не виберусь. І я розумів, що ти — сеньйора, А я, навпаки, — васал. 04.05.1955