Юність в інших завше загадкова. А своя — проста була чи ні? Це ж вона уперто й гарячково Відкривала істини смішні. Це ж вона, нестримана й криклива, Повна вихвалянь і недовір, В поєдинки рвалася сміливо, Глуздові часом наперекір. То чого ж стогнати кучеряво: — Що за діти — хай боронить Бог! — Юність має на тривоги право, Що ж то і за юність без тривог! Хай ми посинієм од натуги, Поступ не зупиним все одно: Нові покоління — не папуги, Щоб товкти заучене давно! Юність вчать — наука їй не шкодить, Але рветься зойк у мене з уст: Хай до неї й близько не підходить Із своєю міркою Прокруст! 21.01.1962