В поле вийшов косар на світанні, Ждуть його обважнілі жита, Дзвонять радістю далі туманні, Мов перейдені весни й літа. Приступає косар до роботи, Скісся блискає і співа. Чисті краплі солоного поту Ваговиті, мов чесні слова. Встало сонце і впало в очі, Хмари втому зняли з плечей — Служать людям ці руки робочі, Сонце людям гріє з очей. Стали копи рядами на чати, Залицяється колос до губ — Так свій полудень зустрічати Вміє щирий косар-працелюб. Хай тим стане оце за диво, Хто під регіт і плач жоржин Йде косить поетичну ниву, Позичаючи мозку в машин. Буде, мабуть, повік «кустарно» Оброблятися нива оця — Там пускати машину марно, Де працюють людські серця! Устає косар до роботи, Скісся блискає і співа. Ніби краплі солоного поту, Світять чесні його слова. 17.07.1959