Не люблю я вас, дурнів приручених, Ваш єлейний холопський тон. Часто в грудях моїх намучених Вибухає сто мегатонн. Чи ви чуєте, чи не чуєте? Будьте прокляті ви усі, Ті, що нині в перинах ночуєте Й не купались ніколи в росі! Вас тривога не будить ранками, В мозок ваш не впивається піт, Ядовитими диво-фіранками Ви закрили од себе світ. Ви премудрі, багато знаєте, Ви умієте геть усе, Анекдотами позіхаєте, Коли вибухом землю трясе. З почуттями, немовби гирями, У турботах своїх дурних Трясетесь над своїми шкірами, Ніби хтось зазіхає на них. Не трясіться, умріть з обидою, Начадивши, як мокрий гніт, Щоб дивився на вас з огидою Мозолястий і чесний світ. Та чи вас ужалити докорами, Скам’янілі, цинічні дуби? Ми врятуємо всесвіт од сорому, Од брехні, боягузтва й ганьби. Жаль зализаних вас і приручених, З мозком куплених за капрон... Тому в грудях моїх намучених Вибухає аж сто мегатонн! 05—16.01.1962