Чую, земле, твоє дихання, Розумію твій тихий сум, Як на тебе холодні світання Ронять пригорщами росу. Знаю — зливи, та буйні грози, І роса в шумовинні віт — То сирітські, вдовині сльози, То замучених предків піт. Назбирала ти їх без ліку На роздоллі полів, дібров, Щоб живили тебе довіку Людські сльози і людська любов. 03.01.1961