Білі акації будуть цвісти в місячні ночі жагучі; промінь морями заллє золотий річку, і верби, і кручі… Будем іти ми з тобою тоді в ніжному вітрі до рання, вип’ю я очі твої молоді, повні туману кохання… Солодко плачуть в садах солов’ї, так, як і завжди, незмінно… В тебе і губи, і брови твої, як у моєї Вкраїни… Ось вона йде у вінку, як весна… Стиснулось серце до крику… В ньому злилися і ти, і вона в образ єдиний навіки.