Уривок ..Вісім весен і зим, вісім осен і літ, то тривога, то гніт, люті чорної дим налітали круками на мене, рвали образів листя зелене, потрясали кістки ці безумні круки, і за те, що з собою на герці я виснажував марно всі сили не первий, рвали нерви, і жили, і серце… Скільки раз я хотів за нестриманий гнів і за дум чорні лебеді й круки, — взявши мавзера темного в руки, — (щоб надворі летіли сніжинки, коли небо сліпе і рябе), — і поставить себе до стінки. Довго, довго я був із собою в бою… Обсипалось і знов зеленіло в гаю, пролітали хвилини, як роки… Рвали душу мою два Володьки в бою, і обидва, як я, кароокі, і в обох ще незнаний, невиданий хист, — рвали душу мою комунар і націоналіст.