Холодним спокоєм одягнено поля,
у білому вбранні замислилась земля.
Куди не глянь — огні, холодні скрізь огні,
і сонце, наче спить у мертвій вишині,
тепла не шле згори. Чи довго буде сон цей?
Замислились поля, стулило вії сонце.
Мов облетіла даль, зів’яла, одцвіла,
покрило льодом рік холодні дзеркала,
там переливи хвиль вже не біжать вперед,
лиш іноді вітри торкають очерет,
і ріки мов дзвенять, жаліються у сні,
не в силі скинути окови крижані.
А прийде ніч сумна, і місяць угорі
по небу темному розвісить ліхтарі,
завиє вовк у тьмі з огнем очей рудим,
і стане жить усе життям якимсь страшним,
у балках, у степу, на ріках і вгорі,
аж до холодної, до дикої зорі,
що прийде з глибини і над полями стане,
урочиста, ях спів, з плащем своїм багряним,
погляне на сніги… отверзуться уста,
і сонце випливе, як риба золота.
В обіймах тишини і далі снігової
проходять ночі й дні у срібному завої,
та хуга іноді над степом продзвенить,
крилами білими затьмаривши блакить,
з риданням пролетить розпатлана вона,
погасне вдалині… І знову тишина.
Та прийдуть інші дні, й весни зелений спів
у теплім сяйві зорь, у дзвоні ручаїв,
крізь привітання птиць, крізь роси і тумани
над полем зацвіте, як музика незнана.
Щасливі прийдуть дні і глянуть із безодні
на океани трав, на ріки многоводні,
що скинули свої окови навісні
і вільно вдаль біжать… Щасливі прийдуть дні!!
І в нас була зима, і ми були як ріки,
в оковах навісних, похилі, без’язикі,
в холодній тишині, під тягарем одвічним,
нам не було часу піднять до зір обличчя.
А десь цвіли сади і дивно пахли трави,
над ними місяць плив рожевий і ласкавий,
лунав там дзвін гітар, і в залах осіянних
крутились у танку щасливі юні панни,
і кавалери їх дзвеніли острогами.
Як домовина, ніч гойдалася над нами.
І в нас була зима. Та дзвін хрипкий церков
раптово в ніч одну немов залляла кров —
то запалили ми огні свої уперті,
то ми пішли на штурм у білім танку смерті,
і у тривозі збляк, розтанув пишний бал,
і перемоги крик потряс колони зал!
Упав минулий світ, мов яблуко доспіле,
і на багнети ми троянди почепили.
І в нас була зима. Але тепер не те.
Тільки для нас земля співає, і цвіте,
і, звільнена, пливе у зорянім тумані…
О аромати трав, о крила днів багряні,
що заплели вгорі невиданий кінець!
О теплий тиск руки, о дружній стук сердець!
