Садом я блукаю тихою ходою, Рум’яніє вечір од зорі заграв. Яблука доспілі виснуть наді мною, Що колись про них я в Рильського читав. Був я юним, юним, грізною грозою Ми зняли для штурму міліони рук… Десь там на Поділлі, в полі перед боєм Я читав поета під гарматний гук… Бігли ми в атаку, кров багрила трави, І дощем залізним падала блакить… А в душі сіяло тепло і ласкаво: «Вміє розставатись той, хто вмів любить». Ці слова звучали і в гарматнім хорі, І коли їй руку я востаннє тис… Ці слова поета, мужні і прозорі, Я крізь довгі роки до сивин проніс. Я іду, і в’ються спогади незримо… Де ти, моя юність, дальніх днів блакить? Яблука червоні Рильського Максима Виснуть наді мною, кличуть жить і жить!