День за вікном над містом висне
і накрива собою все.
Орися кнопочку натисне,
і ліфт униз її несе.
Крізь скло усмішкою ясною
очей сіяють промені.
Махну онученьці рукою,
й вона у відповідь—мені.
Моя онученька кохана
вже не колишнє немовля.
Вона в саду біля фонтана
уже з бабусею гуля.
Сад у зеленім шумі тоне,
кудись пливуть човни хмарок.
І кличе діда до балкона
тонкий Орисин голосок.
І я виходжу. Даль осіння,
як неба чистого блакить.
Моя маленька господиня
внизу з бабусею стоїть.
Цілунок ручкою своєю
мені ласкаво посила.
Ми розмовляємо із нею,
сміється радісно мала.
Десь літаки гудуть крилаті…
Я чую знов дрібненький крок.
і знов лунає у кімнаті
дзвінкий Орисин голосок.
І ляльку, мов дитя малеє,
вона колише у руках.
А з шафи погляда на неї
кіт у червоних чобітках.
