Знов сонце гріє, як улітку, в його промінні все сія. І усміхається, мов квітка, мені Орисенька моя. Стоїть і світиться неначе, а перед нею довгий шлях… Її дорослою я бачу в житті, що прийде у квітках. Для неї все: поля, і висі, і квітів пах, і шум дібров… На всі путі твої, Орисю, хай світить дідова любов!