Лише зачую рідний крок — і швидше б’ється серце… Кладе з лопаточки пісок Орисенька в відерце. Для неї сквер —неначе ліс, над сквером неба далі… Вона пита, чи не приніс їй дід нової лялі. А люди скрізь усе спішать, куди не подивися, і діда з лялькою стрічать біжить моя Орися. Немов щебечуть солов’ї, кругом неначе свято. Цілую щічки я її і ручки-рученята.