Орися лялю роздяга і укладає спати. А сонця золота юга не покида кімнати. Проміння грає на столі, у дзеркалі, на квітах, тремтить у пташки на крилі, в садах, росою вмитих. День в’яже сонячні снопи і кличе в даль, за річку… Маленькі губки кажуть: „Спи!” й цілують лялю в щічку.