Чия малесенька рука тримає двері так завзято? Сміється й діда не пуска моя Орися до кімнати. „Пусти мене, моя ти зірко, пусти, краса моїх очей!” Біля зачинених дверей я удаю, що плачу гірко. Одкрила внученька… Ура! І од „плачу” немає сліду. Орися хусточкою діду уявні сльози витира.