Знову ти?! О люба, чи не сон це?.. Як колись, до тебе я прийшов. Золотими літерами сонце на панелі пише про любов… Ми йдемо, і шумною юрбою заливає серце, наче спів… Над тобою, ніжною тобою, наче крила білих лебедів… Ні, це сон, це сон… Тебе немає. Тільки біль самотній і терпкий… Синій вечір тоскно догорає, заливає кров’ю вітряки… За тинами цокають копита, завмирають глухо на мосту, Сад шумить… Вікно моє розкрите… Пахнуть медом яблуні в цвіту. Десь далеко відблиски червоні, мов огні на тихому льоду. Взяв лице в холодні я долоні і дивлюсь, і слухаю, і жду… Мов крилом майнуло наді мною, і здалось, примарилось мені, наче ти печальною ходою десь пройшла у білому вбранні. Сіє зорі неба синє сито, тихо ллється споминів вода… Сад шумить… Вікно моє розкрите… І в кімнату місяць загляда.