Уночі шелестить мені листя, одбивається чудно в вікні. Мій синок синьоокий в колисці усміхається сонно мені. Кличе: — Тато! — і ручки маленькі простягає до мене воно. Ти не плач. Ось повернеться ненька, в неї збори сьогодні в ІНО. Ти не плач і дрібними зубами не гризи ти цигарку мою. Не покину твоєї я мами, бо її я так юно люблю… …Наші дні осеніють ласкаво, наче сонячний блиск на ріллю. Я червінців візьму в Держвидаві і тобі черевички куплю. Моє серце лежить у колисці, це ж моя, ця маненька рука. Уночі шелестить мені листя, та синочка воно не зляка.