Шумить Дніпро, чорніють кручі, в граніт холодний б’є прибій. Прийми слова мої жагучі, як заповіт, юначе мій! Листку подібний над землею, що вітер з дерева зрива, хто мову матері своєї, як син невдячний, забува. О мово рідна! Їй гаряче віддав я серце недарма. Без мови рідної, юначе, й народу нашого нема.