Вечірній сон. І спогади. І дощ колише світ розпуклого ясмину. Бездомний вітер. Спи, маленький сину, спи, сину мій маленький, коли хоч. Немає мами нашої давно — вертала, поспішала, забарилась. Надворі дощ і ллє як із барила. Заснеш — і чуєш: торготить вікно. Здається, хтось підійде до дверей, проситиме негоду переждати. Ти ж, синку, спи і не питай про матір, І більше не загадуй наперед, бо не стоїть хвилина на хвилині, хвилина на хвилині не стоїть. Нехай тобі бодай у сновидінні появиться очікувана мить.