Втечу од світу й дамся самоті, заслуханий, мов кинута бандура останнім бандуристом у степу. Хай мною вишумовують вітри, могили тужать і Дніпро далекий в низькі баси всиляє хлюпіт свій. І безоглядно-голі небеса байдуже задивляються у деко, а я скажу: то є Господній перст. Немає ряду зроду-віку нам, немає ряду. Ти живеш, як пустка, утеклий світу, давшись самоті. Немає побратимів у степах, ні жодної душі, котра б почула цей зазив-прислухання, зазив-крик.