Горить сосна — од низу до гори. Горить сосна — червоно-чорна грива над лісом висить. Ой, і нещаслива ти, чорнобрива Галю, чорнобри… Пустіть мене, о любчики, пустіть! Голосить Галя, криком промовляє, і полум’я з розпуки розпукає, а Пан-Господь — і дивиться й мовчить. Прив’язана за коси до сосни, біліє, наче біль, за біль біліша. Гуляють козаки, а в небі тиша, а од землі — червоні басани. Ой любі мої легіні, пустіть, ой, додомоньку, до рідної мами, зайшлася бідолашна од нестями, і тільки сосна тоскно так тріщить. Горить сосна — од низу до гори, сосна палає — од гори до низу, йде Пан-Господь. Цілуй Господню ризу, ой чорнобрива Галю, чорнобри… Прости мені, що ти, така свята, на тім вогні, як свічечка, згоріла. О як та біла білота боліла, о як боліла біла білота!