Змагай, знеможений життям, знеможений, змагай. Минуле вабить вороттям і врочить і нехай. А ти, сомнамбуло, змагай, у напівсні живи, де жовті сходяться леви у присмерковий гай. У воду зазирнуть ставка й свічадо ночі п’ють, ]м шерсть полискує шорстка, мов пелехата лють. А голоси протобажань лиш горло перетнуть, покрають серце без ножа і мовчки одійдуть, лишивши, як загуслий біль, укритий смерком гай, де тіні товпляться в тобі, проте — не потурай. Он бач — верба — димочком тінь. Ти ж тіні тіні тіні тіні тінь. Ані рухнеться волосінь, занурена в глибінь.