Крізь сотні сумнівів я йду до тебе, добро і правдо віку. Через сто зневір. Моя душа, запрагла неба, всерозкриленна держить путь на стовп веселого вогню, що осіянний одним твоїм бажанням — аж туди, де не ступали ще людські сліди, з щовба на щовб, аж за смертельні грані людських дерзань, за чорну порожнечу, де вже нема ні горя, ні біди, і врочить порив: не спиняйся, йди. То шлях правдивий. Ти — його предтеча.